Збираємо дитину до школи
Сiм рокiв пролетiли як мить, i зовсiм скоро Ваше маля стане щасливим першокласником. Новi клопоти, новi турботи — адже стiльки всього потрiбно зiбрати до школи. Як не розгубитися в морi пропозицiй?
Найголовнiше в життi майбутнього першокласника — це шкiльний ранець, адже саме вiд його ваги i форми залежить здоров'я Вашої дитини. Деякi дiти, прагнучи виглядати дорослiше, вмовляють своїх батькiв не на ранцi, а на портфелi. В портфеля немає лямок i його носять в однiй руцi — зовсiм як дорослi. У жодному випадку не пiддавайтеся на подiбнi вмовляння до старших класiв! Носiння важкого портфеля може викликати порушення постави, спровокувати викривлення хребта i захворювання нирок. Ранець, навпаки, здатний допомогти в пiдтримцi постави — у нього жорстка спинка, яка буває i спецiальною ортопедичною. Згiдно з санiтарно-гiгiєнiчними нормами шкiльний ранець має бути виготовлений з гiгiєнiчного водовiдштовхувального легкого матерiалу, забезпечений свiтловiдбивачами i еластичними лямками. Крiм того, на кожному виробi обов'язково має бути проставлене маркування, для якого вiку призначений даний ранець.
Чим бiльше вiддiлень в ранцi, тим краще. У такому разi в ньому буде бiльше порядку i потрiбну рiч не доведеться дiставати з дна.
Ранець для першокласника повинен важити не бiльше 500 – 700 г (порожнiй) i мати лямки шириною не менше 35 мм, прошитi ущiльнювачем, щоб вони не рiзали плечi i дитина не вiдчувала бiль i дискомфорт при носiннi ранця. По санiтарних нормах нашої країни шкiльний ранець разом зi всiм вмiстом не повинен важити бiльше трьох кiлограмiв.
Прослiдкуйте, щоб лямки ранця були забезпеченi ремiнцями для регулювання довжини. Тодi дитина легко зможе надiти його i в теплу, i в холодну пору року.
Ранець повинен добре тримати форму i не деформуватися при складаннi шкiльного приладдя.
Спинка ранця обов'язково має бути жорсткою i бажано анатомiчною. По ширинi ранець не має бути ширшим за плечi дитини. Верхнiй край — не вищим за рiвень плечей, а нiжнiй — не нижчим за стегна.
Недорогi ранцi можуть бути забарвленi нестiйкою фарбою, тому якщо Ви не хочете, щоб одразу ж в перший день шкiльна форма була безповоротно зiпсована, проведiть невеликий дослiд: злегка намочiть край носової хустки i з зусиллям проведiть по ранцю. Якщо хустинка не пофарбувалася, значить все в порядку.
Пiсля покупки стежте, щоб Ваша дитина носила ранець на спинi на обох плечах, а не на одному. Носiння ранця на одному плечi може завдати серйозної шкоди хребту. Також, в ранцi мають бути лише необхiднi в даний день пiдручники i приладдя, щоб дитя не перенавантажувалося. Домовитеся з педагогом, щоб частина навчальних посiбникiв, якими не користуються щодня, зберiгалася в класi (пластилiн, фарби, альбом i iн.).
Ну ось, з ранцем усе бiльш або менш зрозумiло. Поговоримо про iнше шкiльне приладдя.
Шкiльне приладдя — це ручки, олiвцi, зошити i тому подiбне, але прийшовши в магазин канцелярських товарiв i зiткнувшись з рiзноманiттям вибору, доводиться, часом, користуватися допомогою продавця. А якщо в магазинi ажiотаж i продавець лише мрiє про зайву пару рук i не встигає вiдповiдати на чисельнi питання?
Почнемо з головного — з ручки. Здавалося б, з тих пiр, як з вжитку вийшли чорнильне пiр'я i чорнильницi-нерозливайки, вибiр ручки став простiшим. З одного боку, дiйсно так, але не все так просто. Головна вимога до ручки для першокласника — її невелика вага. Маленькi пальчики не зможуть довго утримувати масивну товсту ручку, тому забудьте про багатоколiрнi ручки, якi мiстять в собi декiлька стрижнiв рiзних кольорiв i не вiдрiзняються особливою «стрункiстю». Прослiдкуйте, щоб на корпусi ручки було менше «наворотiв» i всяких непотрiбних пристосувань, якi, може i прикрашають її, але вiдволiкають увагу i iнколи спричиняють незручностi. Поверхня ручки має бути ребристою, щоб її зручно було тримати i вона не зiсковзувала.
Ручки бувають кульковими, гелевими i капiлярними. Для першокласника краще придбати давню добру кулькову ручку. Гелевими та капiлярними ручками, звичайно, легко писати, але вони швидко закiнчуються i, крiм того, багато вчителiв все ж вважають, що починати необхiдно з кулькової ручки.
Другий за важливiстю предмет пiсля ручки — олiвець. Олiвцi бувають двох видiв: простi iкольоровi. Ми поговоримо про вимоги до простого олiвця, але в принципi, практично все з них можна застосувати i до кольорових.
Простi олiвцi розрiзняються за жорсткiстю грифеля. Жорсткi i м'якi олiвцi залежно вiд країни-виробника маркуються або латинськими буквами «Н», «В», або росiйськими «Т» i «М». Мiра жорсткостi або м'якостi позначається цифрами. Так, для письма потрiбнi олiвцi з маркуванням «ТМ» – «2М» або латинськими буквами «НВ» – «2В». Для креслення — «3Т», «ТМ», «М» або «3Н», «НВ», «В». Для малювання — «3М» – «8М» або «3В» – «8В».
Краще, якщо корпус олiвця виконаний з пластика. Такий корпус пластичний i грифель в ньому не зламається.
Основну незручнiсть спричиняє те, що олiвцi потрiбно постiйно заточувати. Тому потрiбно або придбати точилку, або такi олiвцi, якi виконанi за принципом ручки i грифель в них змiнний.
Для виправлення помилок, зроблених при записi олiвцем, знадобиться гумка. Гумки бувають двох видiв: шкiльнi i професiйнi. Шкiльнi, як правило, недорогi i недовговiчнi. Професiйнi гумки бiльше коштують, довше служать i якiснiше виконують свою роботу. Крiм того, всi гумки вiдрiзняються мiрою жорсткостi. М'якi гумки стирають написане м'яким олiвцем i не деформують папiр. Жорсткою гумкою можна стерти навiть слiд вiд кулькової ручки, але при цьому залишиться помiтна область стирання.
Важливе для школяра i ще одне шкiльне приладдя — пенал. Саме завдяки ньому всi ручки i олiвцiзберiгаються разом, а не валяються по всьому ранцю i не бруднять все пiдряд. Пенал може бути жорстким, зробленим з дерева або пластмаси, або м'яким, зробленим з тканини i пластика. М'якi пенали мають бiльшу перевагу, оскiльки якщо i впадуть випадково, то не розколються i не зламаються.
При покупцi звернiть увагу, що шкiльнi пенали продаються з наповненням i без наповнення. Упеналi з наповненням вже є все те приладдя, що може знадобитися дитинi. Пенал без наповнення — це порожнiй пенал.
Сучаснi зошити дiляться на звичайнi i на зошити для старшокласникiв. У останнiх зiбранi всi необхiднi вiдомостi i формули, якi навряд чи знадобляться першокласнику. Папiр в зошитах має бути якiсним i не скочуватися при письмi ручкою. Звернiть увагу, щоб поверхня паперу була щiльною i рiвною, i з неї не стирчали чисельнi дрiбнi паперовi «ворсинки». Такi ж вимоги пред'являються i доальбомiв для малювання.
Звичайно, окрiм канцелярського приладдя першокласнику необхiдно i безлiч iнших речей. Наприклад, форма, взуття i пiдручники. Але тут вже все залежить вiд конкретних вимог Вашого учбового закладу.
Як бачите, зiбрати дитину в школу — це ПРОСТО!
|
Десять батьківських заповідей
1. Не вважайте дитину своєю власністю: вона особистість.
2. Любіть дитину такою, яка вона є, навіть якщо вона не в усьому досягає
успіху.
3. Не очікуйте, що ваша дитина виросте такою, якою хочете ви. Допоможіть їй стати собою.
4. Запам'ятайте: найголовніший ваш обов'язок —розуміти свою дитину. Зробіть так, щоб ваша дитина ділилась з вами своїми проблемами. Ви — не суддя, який має право судити, ви — не приклад для наслідування. Ви — найрідніша людина, яка може втішити і у 5, і у 25 років.
5. Не переймайтесь, якщо чогось не можете зробити для своєї дитини.
Гірше, якщо можете, але не робите.
6. Постарайтесь хоч інколи дивитись на світ очима вашої дитини.
7. Частіше розмовляйте з вашою дитиною, відповідайте на всі її питання.
8. Не лайте, а тим більше не ображайте дитину, особливо в присутності сторонніх.
9. Частіше хваліть, захоплюйтесь вашою дитиною, радійте її успіхам.
10. Не очікуйте на вічну вдячність: ви дали життя своїй дитині, вона віддячить, давши життя вашим онукам.
Почуйте серцем голос дитини
• Окрім їжі дайте мені безпечний спокій і вашу любов.
• Дозвольте мені в міру моїх сил сідати, ставати, соватись, родити,
лазити, стрибати, не кажіть, що я співаю, бавлюся, експериментую «часто», «багато», «задовго».
• Дозвольте мені ставити питання і отримувати на них чесні відповіді,
експериментувати, шукати, досліджувати.
• Не карайте мене, коли я переживаю через невдачі, самі невдачі вже
є карою для мене.
• Говоріть до мене очима, серцем, посмішкою, вашими руками: ваші
слова не завжди мені зрозумілі.
•Нехай в нашій сім'ї панує мир — передумова мого розвитку. Нехай
довкола мене живуть гарні, ніжні й лагідні люди.
• У нашому домі відпустіть мені у власність один куточок, частину
вашої уваги і вашого часу.
•Навчіть мене розуміти і відчувати красу, тішитися і радіти з усього,
хоча б і з найбільшої дурнички.
•Підтримуйте і заохочуйте мене до праці, навіть і тоді, коли я роблю
сотні помилок.
•Будьте терплячі до мого безладдя — я ж бо є тільки дитина.
•Покажіть мені, як дотримуватися обіцянки і даного слова.
•Навчіть мене відчувати свою значимість і потрібність для вас.
•Навчіть мене рівноваги, коли ви на мене гніваєтесь, не боятися вашого гніву, коли він справедливий і виправданий.
•Не кидайте мені ваших острахів і переляків.
•Ставтеся до мене так, як ви ставитеся до ваших друзів, і тоді я також стану вашим другом.
•Я ваша дитина, я вас так сильно люблю, будь ласка, любіть менетак же сильно. Я хочу ніколи не боятися втратити вашу любов.
Вам здалося, що контакт з дитиною втрачено?
Ще вчора все було добре й весело в будь-якому цейтноті. Ви встигали
перекинутися слівцем, могли один одного заспокоїти. І ось щось зникає,
віддаляється. Дитина відчужена, дивиться «з холодком». Розмова не зав'язується.
Невже все розвалюється?
Не бійтеся! Якщо контакт був, він, як правило, не зникає. Однак для цього потрібно докласти зусиль і вам, і дитині. Людина по суті своїй консервативна, звичок дотримується, тим більш таких, з якими їй комфортно й затишно.
Є такі вікові моменти, коли щось змінюється в дитині. Чи у вас відбувається якась нова стадія, і не зрозуміло, як тепер любити, як розуміти.
Не метушіться, крилами не тріпочіть. Форсаж ситуації навантажить дитину, зовсім стривожить вас і не принесе плодів. Влаштуйте день спокою і мовчання. Або й три.
У наших невеликих життєвих просторах довго не намовчишся. Слово, друге — і зав'язалася розмова. Ось і контакт потихеньку налагоджується. І через якийсь час вже дивуєшся: «Що ж це було?»
Якщо ж розлад не виправляється, необхідно «копати глибше», А чи був контакт взагалі? Чи існував він лише в уяві батьків? Адже те. що дитина слухняно розповідає про шкільні події,— це ще не довіра, а якщо не когось поскаржитися — це ще не таємниця душі.
А може, це ви переключилися на деякий час на свою роботу — турботу, і дитина відчула себе загубленою, нікому не потрібною?
Ні в якому разі не можна припиняти працювати над собою, над проблемою виховання дитини, вашим спільним життям. Якщо уважно і лагідно подивитися в дитячі очі, ви обов'язково помітите погляд у відповідь.
Поради батькам як оцінювати шкільні «успіхи» своїх дітей
З боку батьків у стосунках зі своїми дітьми необхідно зменшувати хворобливість переживань дітей з приводу невдач, допомагати їм емоційно переборювати ситуації, які пов'язані зі шкільними оцінками. Похвала необхідна, але треба вказати на помилки, недоліки, неточності.
Як ставитись до шкільної оцінки в сім'ї?
Як зробити так, щоб ваше ставлення позитивно впливало на вашу дитину, а не пригнічувало її ще більше.
Правило І. Заспокойтеся. Сконцентруйте свою увагу на диханні: один, два... десять... відчуйте спокій, рівновагу Згадайте про свої колишні «успіхи». «Постійте в черевиках» своєї рідненької дитини. А тепер можна починати розмову, а може... тільки послухати дитину, співчуваючи її бідам, а може... допомогти розібратись у складній теоремі, а може... Пам'ятайте, що спілкуватися в люті, роздратуванні — все одно, що включити в автомобілі «газ» і натиснути на гальма.
Правило2. Не поспішайте. Старий, вічний педагогічний гріх. Ми очікуємо від дитини «все й одразу». Ми вимагаємо негайних успіхів, іноді не отримуємо їх, але при цьому навіть не уявляємо, як нашкодили. Нам потрібно, щоб дитина вчилася сьогодні добре, ми примушуємо її — вона вчиться, але стає «зубрилкою» і ненавидить учення, школу, а може й... вас.
Правило 3. Безмежна любов. Ви любите свою дитину незважаючи на її «успіхи» у школі. Вона відчуває вашу любов, і це допомагає їй бути впевненою в собі і подолати невдачі. А як же ставитися до невдачі? Вона вас засмучує і... все.
Правило 4. Не бийте лежачого. «Двійка», а для когось і «дев'ятка» — достатнє покарання, тому недоцільно двічі карати за одні й ті ж помилки. Дитина очікує від батьків не докорів, а спокійної допомоги.
Правило 5. Щоб позбавити дитину недоліків, намагайтеся вибрати той, якого ви найбільше хочете позбавитися, і говоріть тільки про нього.
Правило 6. Вибирайте найголовніше, порадьтеся з дитиною, почніть з ліквідації тих шкільних труднощів, котрі найзначніші для неї. Але якщо вас турбує, наприклад, швидкість читання, не вимагайте одночасно і виразності, і переказу.
Правило 7. Головне — хваліть виконавця, а критикуйте невиконання. Дитина схильна будь-яку оцінку сприймати глобально, вважати, що оцінюють всю її особистість. У ваших силах допомогти відокремити оцінку її особистості від оцінки її роботи.
Правило 8. Найважче: оцінка повинна порівнювати сьогоднішні успіхи дитини з її власними вчорашніми, а не тільки з державними нормами оцінювання та успіхами-неуспіхами сусідського Івана.
Правило 9. Не скупіться на похвалу: будуючи стосунки з власною дитиною, не орієнтуйтеся тільки на шкільні оцінки. Нема такого двієчника, котрого немає за що похвалити.
Правило 10. Виділіть у морі помилок острівок успіху, на якому зможе триматися, укорінюватися дитяча віра в Себе і в успіх своїх навчальних зусиль. Оцінювати дитячу працю потрібно досить індивідуально, тактовно. Саме при такій оцінці в дитини нема ні ілюзії повного успіху, ні відчуття повної невдачі.
Правило II. Ставте перед дитиною найбільш конкретні та реальні цілі, і вона спробує їх досягти. Не спокушайте дитину цілями, яких неможливо досягти.
Правило 12. Не рвіть останню нитку. Досить часто дорослі вимагають, щоб до занять улюбленою справою (хобі) дитина виправила свою успішність у навчанні. У ряді випадків така заборона має стимулюючий характер і справді спонукає дитину до навчання. Але буває це тоді, коли справи з навчанням ще не дуже запущені і до нього ще є інтерес. Якщо ж зацікавленості вже нема, а в дитини є хобі, сфера живого інтересу, то треба не забороняти, а всіляко підтримувати, бо це саме та ниточка, за яку можна «витягнути» дитину до активного життя в навчанні.
Для того щоб ці правила виявились ефективними, необхідно їх об'єднати: дитина повинна бути не об'єктом, а співучасником власної оцінки, її слід навчити самостійно оцінювати свої досягнення. Уміння себе оцінювати є необхідним компонентом уміння вчитися — головного засобу подолання труднощів у навчанні.
Комп'ютер: переваги та недоліки
 У наш час стрімко розвивається техніка, з’являються нові інформаційні технології. Здавалося б, не так уже й давно персональні комп’ютери були дивиною, а зараз вони є майже в кожному офісі, магазині. Все більше комп’ютерів з’являється вдома, мобільні телефони за своїми можливостями наближаються до комп’юерів, у яких є все – від органайзера до ігор. Звичайно, комп’ютери значно полегшують наше життя – в цьому їх безперечний «плюс». Про переваги комп’ютерів знають навіть малюки.
Але поряд з тим:
Працюючи в приміщенні, комп’ютер суттєво змінює якість цього внутрішнього середовища, а саме:
– підвищуються температура приміщення (якщо в приміщенні знаходиться кілька комп’ютерів, різниця може становити до 10oС);
– підвищується шум;
– змінюється природне співвідношення важких та легких аероіонів – в природі воно врівноважене, а якщо працює комп’ютер, в повітрі переважають важкі аероіони, що може призвести до появи головного болю, сонливості, апатії, передчасної стомлюваності тощо;
– відіомонітор на базі електронно-променевих трубок є джерелом випромінювання електромагнітного поля різної частоти: найбільше випромінювання здійснює бокова і задня панелі відеомонітора.
Люди, які часто працюють чи грають за комп’ютером, помічають, що в них болить спина від сидіння у статичній позі, шкідливо діє також випромінювання екранів комп’ютерів тощо. Тобто люди найбільше звертають увагу на шкідливість комп’ютерів для фізичного здоров’я.
А як комп’ютери діють на психіку людей?
На це все більше звертають увагу лікарі та вчені. Дехто вважає, що лише на Заході зафіксовано випадки так званої залежності від комп’ютерів, яка іноді стає схожою на залежність від наркотиків. Але в цьому ми вже сьогодні швидко наздоганяємо Захід: випадки залежності від комп’ютерів є і в нашій країні.
Існує чотири стадії розвитку психічної залежності від комп’ютерних ігор:
– стадія легкого захоплення;
– стадія захопленості;
– стадія залежності;
– стадія прихильності.
Спершу захоплення проходить етап адаптації, людина «входить» в азарт, потім настає період різкого зростання, швидкого формування залежності. Залежність сягає максимуму, це залежить від індивідуальних особливостей особистості й середовища. Далі сила залежності на якийсь час залишається стійкою, а відтак іде на спад,знову фіксується на певному рівні й залишається стійкою тривалий час. Цікаво, що навіть після усвідомлення практичної марності ігрової діяльності людина не може повністю відмовитися від неї. Це доводить наявність досить високої стійкої психологічної залежності від комп’ютерних ігор, хоча її «глибина» і сила впливу на людину після проходження «кризи» вже не такі сильні.
І головне для тих, хто вже в залежності – памятайте, вирішальний фактор у подоланні комп’ютерної залежності – робота над собою.
10 кроків, щоб стати кращими батьками
Крок 1. Любов є найважливішою потребою усіх дітей і однією з основних передумов позитивної поведінки дитини. Баьківська любов допомагає дитині формувати впевненість у собі, викликає почуття власної гідності.
Крок 2. Прислуховуйтесь до того, що говорить Ваша дитина. Цікавтеся тим, що вона робить, відчуває.
Крок 3. Всі взаємостосунки, в тому числі й ті, що будуються на любові й довірі, потребують певних обмежень. Батьки самі мають визначити ці обмеження для дітей. Пам`ятайте, що порушення дітьми будь-яких обмежень є для них природним процесом пізнання, і не варто це розцінювати як прояв неслухняності. Діти почуваються більш безпечно, коли батьки також дотримуються визначених ними обмежень.
Крок 4. Сміх допомагає розрядити напружену ситуацію. Часом батьки бувають надто серйозними. Це заважає їм сповна відчути радість батьківства. Вмійте побачити веселі моменти і дозволяйте собі сміх при кожній нагоді.
Крок 5. Намагайтеся побачити світ очима Вашої дитини і зрозуміти її почуття. Пригадайте, як Ви почувалися, коли були дитиною, і яким незрозуміоим здавався Вам світ дорослих, коли з Вами поводилися несправедливо.
Крок 6. Хваліть і заохочуйте дитину. Сподівайтеся, що дитина поводитиметься добре. Заохочуйте її докладати зусиль до цього. Хваліть за хорошу поведінку.
Крок 7. Поважайте свою дитину так, як поважали б дорослого. Дозвольте дитині брати участь у прийнятті рішень, особливо тих, що стосуються її. Прислухайтеся до думки дитини. Якщо ви змушені сказати дитині щось неприємне, подумайте, яким чином Ви сказали б це дорослому. Вибачайтеся, якщо вчинили щось неправильно по відношенню до дитини.
Крок 8. Плануйте розпорядок дня дитини. Малі діти почуватимуться більш безпечно, якщо дотримуватимуться чіткого розпорядку дня.
Крок 9. У кожній сім`ї є свої правила. Будьте послідовним в їх дотриманні і намагайтеся виявляти певну гнучкість щодо дотримання цих правил маленькими дітьми. Діти можуть бути введені в оману, якщо одного дня правило виконується, а іншого - відміняється.
Крок 10. Не забувайте про власні потреби. Коли батьківство починає надто нагадувати важку працю, і Ви відчуваєте, що Вам бракує терпіння, приділіть трохи часу лише собі. Робіть те, що приносить Вам задоволення. Якщо Ви розумієте, що втрачаєте контроль над собою і можете накричати на дитину, образити, принизити чи вдарити її, залиште дитину на кілька хвилин, порахйте до десяти і заспокойтеся.
Спілкування батьків і дітей
Чи завжди ми, батьки, розуміємо власну дитину? Чи завжди справедливо до неї ставимося?
Проаналізуймо педагогічну ситуацію.
Одного разу вчителька запитала першокласницю, тиху, задуману дівчинку:
— Чого тобі найбільше хочеться?
— Я хочу захворіти.
— Чому? — здивувалася вчителька.
— Коли я хворіла, мама сиділа біля мене, розмовляла, розказувала мені казки, читала книжки. Мені було так добре.
— Про що свідчать слова дівчинки?
— Чому так часто нашим дітям не вистачає уваги батьків?
З раннього дитинства малюка виховує все, що його оточує: люди, речі, природа, суспільні явища. Але в усі періоди дитинства й юності, незважаючи на різноманітні впливи, найвідповідальнішою є роль батьків.
Сім'я — особлива атмосфера, куди дитина несе свої радість і горе, роздуми і сумніви. І якщо учень не ділиться з батьками своїми думками, не розказує про свої справи, батькам варто задуматися над тим, чи справна їхня «машина сімейного виховання».
Сімейне спілкування. Від цих слів віє теплотою і сердечністю, турботою про дітей, доброзичливістю і чуйністю. Психологи стверджують, що правильно організоване спілкування — запорука доброго настрою, душевного спокою. Проте встановлено, що ніде люди не ранять одне одного так боляче, як удома в сімейних конфліктах.
Правильно роблять ті дорослі, які велику увагу приділяють повсякденному спілкуванню з дитиною. Вони розповідають багато цікавого, читають книжки, складають казки, обговорюють події дня. Виявляється, вмінням говорити з дитиною, правильно будувати спілкування володіють не всі батьки. Розмовляючи з колегою по роботі, ми відповідним чином підбираємо слова, намагаємося передбачати реакцію співбесідника, а спілкуючись із власними дітьми, керуємось, як правило, принципом «кажу все, що хочу». Слово — могутній засіб виховання, тому і користуватися ним слід дуже обережно, особливо в конфліктних ситуаціях.
В. Сухомлинський підкреслював, що від того, яким буде слово матері — лагідним, добрим, уважним, розумним, сердечним чи дратівливим, сварливим, злим, — залежить і виховання у дітей почуття відповідальності. Відомий педагог неодноразово вказував на емоційність мовлення. «Як важливо,— підкреслював він,— щоб у кожному слові вихователя трепетала, хвилювалася, раділа й обурювалася жива людська пристрасть! Бо хоч який високий буде зміст слів, що їх чує дитина, вони залишаться для неї мертвими, поки в неї не займеться вогник почуття, не запульсує кров. Цю душевну повноту і насиченість слова не можна почерпнути ні з яких книжок, посібників, указівок. Вона дається тільки життям...».
Стежте за власним мовленням. Пам'ятайте, що воно — відображення вашої особистості. Намагайтеся говорити спокійно, доброзичливо. Не зловживайте словами «повинен», «треба». Зверніть увагу на те, чи говорите дітям «дякую», «вибач», чи вистачає вам терпіння шукати все нові й нові слова для роз'яснення і переконання.
Звичайно, спілкування не виключає вимогливості. Але вона не повинна домінувати у взаєминах дітей і батьків. «Дрібниці» слід виправляти, реагувати на них, але інколи вміти і не бачити.
Пам'ятайте, що діти люблять не тільки слухати, але й думати, висловлювати власні судження, тобто вони хочуть брати участь у спілкуванні. Будьте уважними до мовлення дитини, адже мова, як відомо,— знаряддя культури спілкування. Ненав'язливе поправте малюка, який неправильно промовив слово чи побудував фразу, причому краще робити це по ходу розмови, так, щоб не переривати спілкування.
Важливо формувати у дітей навички ввічливого спілкування: вміти вислухати співбесідника, з повагою ставитися до його думки; вживати слова ввічливості відповідно до ситуацій, звертання: «пробачте, чи не скажете...»; «перепрошую, скажіть, будь ласка...», «вибачте...»; «спасибі...»; «дякую...»; «щиро дякую...»; «велике спасибі...» тощо. Будьте взаємоввічливі й частіше спілкуйтеся.
«Мобільні телефони – переваги і недоліки»
Нові дослідження шведських учених ще раз засвідчили – мобільні телефони можуть шкідливо впливати на клітини мозку, особливо користувачів до 19 років.
Ще у 1998-1999 роках вчені Великобританії відмовилися від безпосереднього використання мобільних телефонів, надавши перевагу спеціальним комплектам. Науковці, примушуючи піддослідних мишей «користуватися» мобілками, простіше кажучи, опромінювали їх електромагнітними хвилями на кшталт тих, які використовуються у цих мобільних телефонах, твердять, що ці шкідливі коливання здатні змінювати структуру ДНК гризунів та навіть ушкоджувати хромосоми, а, відповідно, не можуть бути безпечними для людини. За словами британців, використання мобільних телефонів може викликати втому, тривогу, головні та вушні болі, зниження імунітету, втрату пам’яті, хворбу Альцгеймера та ракові пухлини мозку. А ще мобілки мають здатність притягувати електричні розряди. Пам’ятаєте, як при сходженні на Говерлу блискавка вдарила в мобільний телефон одного з охоронців Президента В. Ющенка? Окрім цього, подейкують, начебто в Китаї група туристів отримала опіки від удару блискавки тільки через те, що один із них вирішив у цю мить зателефонувати. «Мобільник» виявився чудовим блискавковідводом. Науковці університету Лунда (Швеція) після найновіших досліджень дійшли висновку, що навіть найнижчі рівні електромагнітного опроміненення зі стандартних мобільних телефонів можуть викликати пошкодження нейронів мозку.
А ось думка доцента кафедри радіотехніки Чернівецького національного університету імені Ю. Федьковича Олега Жука:
Мобільний телефон – це маленька радіостанція, електронний прилад, який постійно, навіть тоді, коли ви ним не користуєтесь, випромінює електромагнітні хвилі. Він весь час шукає зв’язок із найближчою передавальною релейною антеною, так званий стільник. Це легко перевірити. Зверніть увагу, на стільки вистачає заряду акумулятора тоді, коли ви цілий день знаходитесь вдома, і тоді, коли подорожуєте або просто гуляєте з телефоном у кишені, звичайно ж, за однакової умови розмов з іншими абонентами. Ви неодмінно помітите, що під час руху заряд батареї закінчиться набагато швидше, ніж тоді, коли телефон постійно буде лежати на одному місці. Саме тому медики не рекомендують користуватися засобами зв’язку під час ходи або у транспорті, що їде. Адже тоді телефон випромінює найбільш потужні електромагнітні хвилі, постійно шукаючи з’єднання з найближчою сотою, а відповідно, має найбільший вплив на організм людини.
Отже, можна сказати, що ваш мобільник – це розумна «істота», яка самостійно проводить опитування та обирає антену, від якої сигнал найпотужніший. Крім того, телефон автоматично регулює силу власного випромінювання, залежно від місця розташування стільника. Себто у сільській місцевості, де антен не так багато і телефонам доводиться працювати в посиленному режимі, вплив електромагнітних хвиль на людину буде значно більший, ніж у місті.
Отож робіть висновки, шановні читачі, самі. Але про всяк випадок даємо кілька порад власникам мобільних телефонів:
– користуйтесь спеціальними чохлами для телефонів, це не тільки допоможе зберегти ваш апарат в ідеальному стані, але й захистить від непотрібного опромінення;
– тримайте телефони подалі від тіла, аби вони не могли впливати на біоритми вашого організму;
– розмови з іншими абонентами мають бути якомога коротшими. Пам’ятайте, що тут, як і з алкоголем, часте та затяжне вживання може перетворитися на невиліковну хворобу;
– не говоріть під час руху. Коли ви їдете в транспорті, колосальний вплив відбувається на мозок, а коли йде пішки, електромагнітні хвилі ще й впливають на хребет;
– використовуйте стільникові телефони з системи «вільні руки»;
– не рекомендується використовувати стільникові телефони дітям дошкільного віку, вагітним, починаючи від встановлення вагітності, людям, які мають неврологічні захворювання, включаючи епілептичний синдром, неврастенію, психопатію, неврози, які супроводжуються астенічними, нав’язливими, істеричними розладами, зниженням працездатності та памяті, а також розладами сну;
тривалість розмови – не більше трьох хвилин, а пауза між розмовами – 15 хвилин
|
|
Комментариев нет:
Отправить комментарий